Коли найблищий родич - тітка Тося...

Ну от і добрався. Відкинув всі «завтра» і таки пишу свою другу публікацію. Хоча і важко… Важко не тому, що купу проблем і таке подібне, а важко, бо немає того стимулу, який би тягнув до клавіш і щоденно помагав виливати цікаві ідеї, пропозиції у такі  собі «мережеві роздуми».

Так ці ідеї є! Так вони «освітлюють» думки, і сяють у очах, та тільки тоді, коли немає поруч комп’ютера. А от в той момент коли диво Білла Гейтса, каже мені «Здоровенькі були!», те сіяння мрякне і вкривається товстезною ковдрою пояснень, що зводять до одного – таки існує та «тітонька Тося», і вона все зробить, все все все. От у такому дусі і минуло рівно 2 роки…

Що ж, напевне пора вже і трошки ворушитися, бо поки є ідеї і мрії доти треба їм давати шанс і втілювати їх у життя. Є ж бо і ще одна родичка – «Авоська».
То ж буду втілювати те, що планував в минулому. У цього блогу є мета, і вона цілком здійсненна. Бо «Час летить, не стишує галопу»…